Всередині моєї душі неспокій -
"випалене поле",
але ж серце все одно не байдуже
прагне волі.
Ще є внутрішній вогник - не згас,
чекає рідної долі час.
Навіть в осінню, дощову пору,
не хоче "втрачати голову".
У нашому житті
не має чогось вищого або нижчого,
навіть листочок з дерева,
квітка з куща,
однаково важливі Всесвіту,
як тая зіронька далека, сумна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932952
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2021
автор: Svitlana_Belyakova