Сниться рідна хатина мені
в малахітових шатах розмаю.
В полохливо-бентежному сні
марно стежку до неї шукаю.
Як в дитинстві, біжу навпрошки,
та туманами вкрита дорога.
Лиш тихцем гомонять спориші,
розстеляючи стебла розлогі.
Ледве чутно палітру розмов,
тільки мова чомусь невідома.
Навкруги озираючись знов,
не знаходжу стежину додому.
Безпорадно вдивляюсь удаль,
між світами застрягши у часі.
Незнайома, підступна печаль
корчить хижі, отруйні гримаси.
Тільки лине заливчастий спів
з непроглядно-забутого гаю.
Та стежину вітрисько замів
до хатини і рідного краю.
Загубилась в дитинство тропа,
як і сон у ранкових загравах.
Від ілюзій лишилась сльота
і душа в незагоєних ранах.
04. 12. 2021 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Фото з інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932865
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.12.2021
автор: laura1