пряма твоєї грані заперечення
тоненьку смужку залишає наостанок,
неначе цівкою кривавою світанок
в шпарині між дверей розбещує коханок –
тих порошинок, зляканих увечері
відсутністю тепла від подиху –
їх змушує до руху.
на перехресті гордої самотності
вказівники лиш суперечливих закреслень.
отак іти опершись на надійність весел,
отак пливти на палиці сухі опершись,
надіятись на вітру ніжні лопаті,
і їх безжальності боятися
й чекати, наче страти.
крива міжбрівна злісного мовчання,
гірка буквальність перенесених зворотів,
емоцією тисне туга, розум зжовтів...
усе життя відкладене на потім,
в яке зумисне вплетено страждання –
бо ти всього лиш лялька-мотанка
натицяна голками.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932779
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.12.2021
автор: Сніг_на_голову