Він пішов з життя 12 серпня 2014 року, виступивши проти російського танка Т-72. Днями пізніше вийшла стаття – розповідь матері Артема, Світлани про свого сина.
Пошуковики місії “Евакуація-200” розповіли мені, як пішов із життя Артем. Збираючи тіла, вони поспілкувалися з трактористом, який тоді спостерігав за подіями. З’ясувалося, що два танки, один з них Артема, прикривали відступаючих, але незабаром на них пішли російські танки.
Наші давали відповідь, маневруючи по полю. Зуміли навіть підбити один танк противника. Але потім наш другий танк чи підбили, чи то ще щось, але він потягнувся “до зеленки”. Хлопці повідомили Артему, що заклинило дуло – і він дав їм наказ відступити або евакуюватися. Вони потрапили в полон, але всі повернулися додому.
В результаті танк Артема залишився один, і на нього вискочив ще один російський Т-72. Далі у них сталося зіткнення. Тільки цього літа, мені сказало його начальство, що останні слова Артема у відкритому ефірі були: «Прощайте пацани – на мене йдуть Т-сімдесят другі».
“Другий раз ми поховали синочка в хорошій домовині, а не в цинковій, як в перший раз. І парадну форму його поклали, туфельки весільні, в яких в загсі був і сказав, що на вінчанні буде в них. Я йому погони купила капітанські. Поклала в кишеню «Снікерс» і пачку сигарет. Зараз я живу заради того, щоб не забули про Артема і про інших хлопчиків. Знаю і відчуваю, що мені Артемко допомагає.
Весь час розмовляю з фотографіями, зі свічкою, немов з ним. І так хочеться, щоб він відповів.
Сказав ось так: «Мусь, … ..я повернувся» …
Йому було не все одно, я вірю,
Як з ворогом лишився сам-на-сам,
Згадав, як жартував іще допіру,
Що світ врятує і його краса.
Йому було не все одно, я знаю,
Коли собою друзів прикривав,
Красиві очі залились сльозами,
Та твердо друзям линули слова:
«Прощайте, пацани… Ідуть на мене
Московські танки Т-72…
Відходьте, замаскуйтесь, де зелене…»
Снаряд ворожий поряд завивав…
Йому було не все одно, як діять,
Хоч був іще занадто молодим,
На перемогу ніс в собі надію
І друзів рятував для їх родин…
Йому було не все одно, та воїн
Наказ останній кинув їм услід:
«За Україну гину і за волю…»
Слова ці сколихнули білий світ:
«Прощайте, пацани… Ідуть на мене
Московські танки Т-72…
Відходьте, замаскуйтесь, де зелене…»
У чорний дим запнулися слова…
Йому було не все одно, як вмерти,
Й героєм стати він не поспішав,
Та бій оцей із пам’яті не стерти
Й слова його зронила вже… душа:
«Прощайте, пацани… Ідуть на мене
Московські танки Т-72…
Відходьте, замаскуйтесь, де зелене…»
І ангелом невидимим ставав…
3.12.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932755
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.12.2021
автор: Ганна Верес