В природі міжсезоння і в душі,
Хоча, такого неповинно бути,
Чужі гріхи і власні ці спокути,
Здається, інколи, що сили на межі.
Ми діти сонця, як і все земне,
Але тепла так мало і любові,
А цінност всі наче паперові,
Невже цей стан ніколи не мине.
Минути має, бо прийде пора
І змінить все- думки, погоду, душу,
Це той закон, що завжди непорушний:
Тримайтеся любові та добра.
Лише це віри й сили додає
Окрім цього, що в світі є постійне,
З-за хмари сонце визирне надійне,
І сніг в долоню, значить - щастя є.
Галина Грицина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932642
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2021
автор: синяк