Вітер мені шепоче:
"Зима, зима, зима!"
А я в зиму не хочу,
вона мені німа...
Всміхнулось з неба сонце,
і хмарка чарівна,
дивлюсь через віконце,
там осінь чарівна...
Почула як в віконце
постукав вітерець,
і промені від сонця,
сплели мені вінець...
Я схоплююсь з постелі,
ті промінці ловлю,
вони як каруселі,
і я їх теж люблю...
Виходжу на подвір"я,
розглядуюсь навкруг,
там листя, ніби пір"я,
за кругом робить круг...
А дні нині короткі,
кудись вони спішать,
а вечори солодкі,
пора уже йти спать...
Дивлюсь а вгорі зорі,
всміхаються мені,
так ніби - то на морі,
хвилі води ясні...
А вітер знов шепоче:
"Зима, зима, зима!"
Я вірити не хочу,
що осінь відплива...
Не хочеться прощатись
із осенню мені,
я їй хочу зізнатись,
буду чекать її...
А дні спішать невпинно,
зникають за бугром,
я з осені у зиму,
піду з вітром разом...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931929
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.11.2021
автор: геометрія