Вона всміхнулася тобі
Здалася милою такою
У неї демон на горбі
І він глузує над тобою
А ти за нею назирці
Ідеш і дихаєш туманом
Не жінка не сестра не мама
Примара з торбою в руці
Дійшла до берега і ти
За стовбур сивої ялини
Сховався й бачиш як плоти
Не уповільнюючи плину
Сю ніч ходили по воді
Яка на ртуть розлиту схожа
Навколо ліс як огорожа
Тобі здавалося тоді
Один єдиний кермовий
Приплив домовитися з нею
Коса здригнулася змією
А ти завмер мов неживий
Тоді піднялася вона
На пліт а в торбі домотканій
Світив напівпрозорий камінь
Чиясь душа – чиясь вина
І ти побіг собі домів
Крізь ліс засніжений і мертвий
Що над тобою гомонів
Литки були до м’яса здерті
А зранку вістка полетить
Твоя дружина що ти кинув
На холод винесла дитину
Та розсміялася на мить
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931843
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.11.2021
автор: Марґо Ґейко