Історично так склалося впродовж віків --
нас безкрайнії ваблять простори,
силует загадковий чужих берегів
і високі нескорені гори.
Щоб не запліснявіти в знайомих стінах,
геть втікаєм щодуху з неволі.
Те життя, що в дитячих наснилося снах,
полонило у виборі долі.
Ми в розправлені широко крила вітрил
запрягли непокірливий вітер.
Хай по небу розсипаний зоряний пил
шлях покаже за межами світу.
Зовсім поруч, за бортом тонким корабля
приголомшлива велич стихії.
Десь далеко залишилась рідна земля,
десь чекають попереду мрії.
Вперед тягне жага нових знань і чудес.
Крізь пустелі, ліси і болота.
Цей не “легка прогулянка” зветься процесс,
а “важка і тривала робота”.
Хоч би скільки сил витратив -- більше віддаш
й затамуєш захоплено подих.
Неймовірний як раптом побачиш пейзаж --
шедевр, створений пензлем природи.
Небезпечні місцини й підступні пастки
за прохід беруть плату життями.
Та розмічені кров’ю і потом стежки --
шлях для тих, хто йде слідом за нами.
Залишиться на згадку про дальній похід,
до пригод щедрий, вражень і звершень,
на віддалених землях від чобота слід.
Неглибокий. Самотній. Найперший.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931694
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2021
автор: Kameshko