у нашому домі вже сьому зиму
мешкає осінь.
поволі звиклося до журливого
квиління журавлів
в якості сигналу будильника;
дощової води у системі водопостачання,
вітру у димарі й стін,
що змінюють колір від
блідо-салатового до брунатного:
ти найбільше любиш помаранчевий,
я – вишневий.
шурхіт листя під капцями
вже не дратує, а радше втихомирює.
я не бентежуся,
коли прокидаюся вранці
між вами обома.
салат на сніданок з ранетів,
листя пізньої кульбаби і
квіток айстр смакує
однаково добре усім трьом.
осінь любить нас і це
не може не бути взаємним.
фото: покинутий будинок у Республіці Карелія
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931625
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2021
автор: Сніг_на_голову