«Пустотіле дворище життя. В димотязі
Цвіте…»
(Пауль Целан)
Квіти самотності
Вирощую на кам’яних плитах –
Уламках гранітних,
Що колись були монументом
Мрії.
Сині квіти пустельника –
Такі, як шматочки Неба,
Такі, як зіниці Кроноса,
Наче цятки волових очок
У траві-мураві забуття
В якій загубили слова
Люди човнів і тенет:
Люди пустелі моря:
Мовчазні наче слід
На вогкім кротовинні,
Люди, які зробили собі з водоростей
Подушки.
Подвір’я життя прожитого марно
Чіпляється наче мушля жадібна
М’якуна безокого і слизького
До тіней димарів.
Там згоріло все справжнє.
В пічках будинків
Де ніхто давно не живе.
Не пихкає люльками,
Не читає апокрифи,
Не говорить абсурд
І не дихає пилом планети.
Козлоногий флейтист
Якось сказав мені
В тіні крислатого дубу,
Що я марно живу тут.
Дарма.
Краще грати на скрипці…
Чи на кіфарі…
Чи майструвати іграшки
Для кошенят.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931044
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.11.2021
автор: Артур Сіренко