[i]Ідея навіяна Платонівською алегорією печери, використаною ним у трактаті "Держава"[/i]
Перед стіною - сотні в'язнів,
Сидять в кайданах, ланцюгах.
Лиш тіні мерехтять там ясно,
Підігрівають в арештантах страх.
Химери, монстри й чудернацькі форми,
Весь всесвіт і знання людей -
Розлились по стіні навпроти
Проекції німих ідей.
І жоден з сотні не ворухне і пальцем,
Не зробить кроку від стіни.
Ніхто не стане з них вигнанцем
Й не осмілиться відтіль піти.
Покине ж хто печеру тиху,
Де все пройшло його життя
Й відправиться в мандрівку лиху,
З котрої не чекайте вороття ?
У світлі сонця все перевернеться,
Відоме незнайомим стане знов.
Земля, що під ногами, похитнеться,
Потріскають замки старих оков.
Кайдани впадуть, здавалось - воля,
Небачене раніше почуття.
Та що готує тому доля,
Котрий обрав знання взамін життя.
Вернутись - значить вмерти,
Зацькованим насмішками юрби.
Зостатись - значить стерти
Майбутнє сотень - у гроби.
Під зводом темної печери
Із дня у день отак летять віки,
Й силует чергової химери,
Мабуть, спостерігаємо і ми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930242
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2021
автор: