Ось і світанок. Тільки і досі темно.
Сонячне світло не пропускає мла.
Отже все марно? Отже усе даремно? —
Навіть надія, втративши сенс, пішла.
Де ця підмога? Де ви, брати по зброї?
Від краєвиду в жилах холоне кров —
оскаженілі від похвали герої
скручену волю тягнуть на дибу знов.
Залишки вежі — те, що рятує спину.
Вхід під завалом, тож не пройти ніяк.
Майже напевно в цій метушні загину.
Краще сконати... Краще... Ніж жити так.
Знову полізли... Хто там? — Тягни набої!
Є ще робота... Ще не настав наш строк.
Як це не прикро, нас тут лишилось троє
щирих і впертих — я, краєвид і Бог.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929915
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.11.2021
автор: Сергій Вітер