Ох Осінь, мені так жаль…
Приречена ти на холод.
В твоїм падолисті печаль
Виконує перше соло.
Всі люблять її врожаї,
Всі люблять її злотокосу…
Не люблять журботи її,
Не люблять вітрів суголосся.
Я з нею уже на ти.
І ми однієї крові.
Поміж веремій, суєти
Розбризкує фарби казкові.
В нас з нею нуртує щем
За вічним і безумовним.
Коли вона плаче дощем,
Мій сум проростає сповна.
Посестро, Зима льодяними
Руками сковує сни…
Та вір, все ж проходять зими
Із лагідним співом Весни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929733
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2021
автор: Валентина Курило