Настає вечір, розрахований лиш на нас двох,
Застелений скатертиною тьми, де одна самотня
Тарілка виблискує глянцем поливи, і зорі,
немов горох,
Висипаний з торби в останню неділю жовтня,
Котяться столом, ризикуючи впасти мало
Не в прірву язикатої ночі, яка усе знає
Про нас, яка жадає ковтнути цей вечір,
щоб нас не стало
У ньому.
Сріблом у тьмі вишиває
Голого гілляччя голками, з чорних дерев,
Пожований вечір, нанизує бісер сяйва -
Повертає собі своє після довгих перерв,
Зодягається у красу, й викидає усе зайве.
Морозний вечір, густий, лиш для нас двох,
Застелений рядном тьми, засипаний зірками,
Що, мов горох, скотились до рук і горла -
Ох,
Як дихати,
коли цей вечір так вперто стоїть між нами?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929637
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2021
автор: vero.ronica