Вистою!

                                                   Ти  радиш,  мій  друже:  сповідуйся!

Моє  серце  так  важко  сповідувать,  
Потаємне  у  шпари  вивідувать,  
Бо  луги  розмаїті  -  гектарами  -  
Пошматовані  геть  яничарами.
Чисті  води  колись  вже  замулені,  
Почуття,  мов  дроти  ті,  обвуглені.
І  я  дихаю,  Боже  мій,  холодом,  
І  немає  в  мені  місця  спогадам.
Тож  стаю  королевою  сніжною,  
Позабула,  як  можна  буть  ніжною.
Лише  подихом  можу  все  знищити...
Та  підходиш,  Ісусе,  все  ближче  Ти.
Як  же  важко  -  душа  ця  оголена,  
Почуття  як  зчавили  -  знекровлена...
Прийде  час  -  утечу  до  пустелі  я,  
Напишу  на  піску  акварелями
Квадроцикли  чуттів  тих  пульсуючих  -
У  повітрі  дві  птиці  танцюючі!
Скину  жаб  ячу  шкіру  ненависну  -
Василисою  стану  Прекрасною,    
Кришталево-прозорою,  чистою.
Знову  стану  колишньою  -  вистою!

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929158
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.10.2021
автор: Лариса Журенкова