Пам'яті Лєни Сафронової

Упала  зірка…  покотилась…  згасла…
Лишивши  вірші  між  осінніх  злив.
Пішла  від  нас  раптово,  передчасно,
І  змовкла  муза  стомлена,  коли
тільки  вітри  засмучено  гули.

Душа,  яка  в  поезії  співала,
Злетіла  ввись…  і  холод  пронизав.
Згасило  свічку  незборимим  шквалом,
Який  невідворотністю  терзав,
Тік  стеарин…  в  розтоплених  сльозах…

Та  світлі  вірші  не  лишають  Всесвіт  –
Вони  між  друзів  та  близьки́х  живуть.
Тонка  душа,  вразлива,  безтілесна,
Зібравшись  в  дальню  подорож  нову,
Зринає  в  небо…  в  вічну  синяву.

: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929141
:
27.10.2021
: Білоозерянська Чайка