Обширне знебарвлення обрію тисне на груди прозорими хмарами
і рідше з'являються обриси й тіні зефіру рожевого,
палітра пігментів не вирішить браку, бо стануть звичайно ж намарними,
коли потечуть по щоці лиш брунатно-гранатовим жебоном.
Веселки розхитані впали на дно твого зору й не прагнуть повернення
з намулу глевкого, в якому відсутні хоч рухи мізерні: ці
повільні гойда́ння – то дивне збереження дотику пальця обернено
до зсуву піску пропорційно, то ознаки явні інерції.
Бо колір густого повітря насичує землю глибокою втомою,
а сонця відтінки у білих очах нас відлякують злиднями.
Розмащую кров по вологих губах, щоб здаватися трохи вагомою –
так мало тебе в цьому світі, що майже практично невидимий.
* з лат. насиченість.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929103
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.10.2021
автор: Сніг_на_голову