Океан думок пливе у даль,
Берегів не видно вже давно,
Хвилі тишу б’ють немов кришталь,
Осідаючи сповільнено на дно.
І штормить і крутить дикий вихор.
День за днем та спокою нема,
А біда одна не йде і лихо.
І стоїть з безвиході стара стіна,
Рвуться, рвуться всі вузли мої,
Я не всилі стримати стихію.
Гладіаторські в душі моїй бої,
Все….Кінець….!Знов поховав я мрію!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928973
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2021
автор: