Стихія



Океан  думок  пливе  у  даль,
Берегів  не  видно  вже  давно,
Хвилі  тишу    б’ють  немов  кришталь,
Осідаючи  сповільнено  на  дно.

І  штормить  і  крутить  дикий  вихор.
День  за  днем  та  спокою  нема,
А  біда  одна  не    йде  і  лихо.
І  стоїть  з  безвиході  стара  стіна,

Рвуться,  рвуться  всі  вузли  мої,
Я  не  всилі  стримати  стихію.
Гладіаторські  в  душі  моїй  бої,
Все….Кінець….!Знов  поховав  я  мрію!!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928973
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2021
автор: