Іспаніє, бувай! Я вилітаю...
Дивлюсь на тебе просто з висоти.
Що ж... Цей політ – одне з найбільших таїнств,
в якім мені сповна явилась ти.
Твої поля до мене щось говорять.
За ними – пасма гір, піщинки міст.
А далі – Середземне мирне море
під сонцем розтеклось, неначе віск.
Чи випаде побачитися ще нам? –
Не знаємо того ні ти, ні я.
Сховалася за обрій Картахена,
Оксана й тепла подорож моя...
Із пам'яті на хмарах понад синню
проноситься строкатий діафільм:
авто, шляхи, і ти, – така красива! –
безжурний захват, сміх, мовчання й біль...
По морю островів кошлаті клапті
розсіялись, мов коні степові.
Влягтись би так на хмарному лататті,
спустивши стулки зморених повік!..
Аби вляглась на серці буйна повінь
в цій тиші дивовижній, як в раю.
В кишені – тільки спогади казкові.
І гілочка тремкого кураю...
© Сашко Обрій.
05.10.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928963
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2021
автор: Олександр Обрій