Втома. Часто розпач і біль. Скільки ще
запитуємо себе? Скільки ще миль до
дна людських страждань. Щодня одне
і теж. Руки знемогли гребти без сенсу,
очі стомились бачити пусті сіті, серце
плаче, кожного разу коли з нічим
зустрічаємо світанок, так як і з нічим
відпускаємо кожен прожитий день у вічність.
Хворий світ нас спустошує.
Пустота у душі сташніша за смерть.
І серед безмежного моря смутку і болю,
оглядаєшся довкола себе і ловиш себе
на думці, а може вже час залишити ці
сіті, покинути човен і море, залишити
свої труднощі, невдачі і провини на
березі і піти у слід за Тим, Хто вже не
раз кликав, але серце глухо не бажало
Його чути? А може вже час ризикнути і
кинути все, що нас повільно вбиває і
піти у слід за Ісусом Христом навмання
незбагненними шляхами любові?
А може вже час зрушити з мертвої
точки заради свого спасіння і спасіння
сотень інших душ? Може настала вже
та мить відкритися на любов
Небесного Отця?
Матея 4:18-20
"А йдучи попри Галилейське море,
побачив двох братів: Симона, що
звався Петром, і Андрія, його брата, що
закидали сіті у море, бо були рибалки. І
до них мовив: “Ідіть за мною, я вас
зроблю рибалками людей.” І ті негайно
кинули сіті й пішли за ним."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928857
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.10.2021
автор: Іскра