І знову за обрій літак полетить.
Усе стрімголов прошмигнуло, як мить.
Південна Іспанія – сонячний край!
Розлуко, як завш, мені серця не край.
По втраті лиш справжня ціна вирина.
Вже завтра заступить все хмар сивина.
Край амфітеатрів, музеїв, фортець...
Повір, я сповна полюбив тебе теж...
Підпертий, допоки сягає мій зір,
скелястими пасмами пагорбів, гір,
омитий бурхливим безмежжям морів.
Не злись, що так довго я степом хворів...
Мені в літаку нагадає про це
екзотика кактусів, пальм і драцен,
палкий, темпераментний, радісний люд,
що з нього бери хоч картини малюй!
Perdón. Muchas gracias. Sí. Nos vemos!
Hola. Buenos dias, señora. Adiós.
В красі тут купається кожна деталь.
Дороги! – Бери хоч яєчко катай!
Іспаніє, знай: хоч літак мій летить, –
в мені теплим спогадом лишишся ти.
Наркотик важкий – батьківщина моя.
Та в ній за тобою тужитиму я.
© Сашко Обрій.
04.10.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928854
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.10.2021
автор: Олександр Обрій