Спинилась на місточку осінь,
У воду впала з неба просинь,
Блукали в небі хмар отари,
Вітри поклон їй віддавали.
Стояла і дивилась в даль:
Бринить в мелодіях печаль,
Під ноги їй стелилось листя,
Ця осінь, то весна колишня.
Вона була дзвінка і юна,
Співали в її серці струни,
Цвіла вона так буйно літом,
Тепер все спогадами вкрито.
Стояла осінь на місточку,
Вдягнувши, золоту сорочку,
Чи то замріяно-щаслива,
З волоссям як тумани сиві.
Сонцем усміхнене чоло,,
Життя щасливе не пройшло,
Сумує інколи за літом,
Крокує в зиму... Варто жити.
Галина Грицина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928818
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.10.2021
автор: синяк