Ця чорна тінь біля вікна твого
Ламає гілку яблуні. Крізь скло
Вдивляється і тягнеться по стелі.
Вона мугикає під ніс свою мело-
Дію складаючи для чорної свірелі.
І тягне плащ, як тягнеться смичком
Осіння ніч, в безодню, що кругом
Розкинулась в схололому безвітрі,
І там, і там зникає за вікном
Жовтавий місяць і остання зірка.
Зникає тінь. І губиться свірель,
В кімнаті чорній – непроглядна темінь.
Як добре, що мелодію допив,
Як добре, що добрався до пустелі,
До крапки, до прибулої строфи.
Світатиме. Спаде холодна мряка і
Розсіється в осінніх сірих краплях
Ніч.
Перебиратиме мелодії слабкі, свої
Вона
Та вже для бляклої, зимової свірелі.
19.10.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928650
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2021
автор: Володимир Каразуб