Лише тобі такі хвалебні рими,
Тобі, красуні зримій і незримій.
/Не кожне око вловлює барвистість
В брунатних травах і пожовклім листі/
Лише залюблені в руде волосся,
Тобі лиш притаманне стоголосся:
Із квіту ніжного – коралі горобини,
Терпкої соковитої калини
І вогники, що блимають до снігу –
/Давно вже глід ввійшов у вищу лігу/
Спішать на всі побачення можливі,
І при погоді сонячній і зливі,
До парку, до лісочку по грибочки –
У тебе розмаїті голосочки.
Краса твоя багата, неповторна…
Люблю найбільше як звучить валторна,
Коли ти ніжним птахом линеш в просинь,
Вплітаєш павутинки срібні в коси
Й даєш надіям ще міцне крило
Аби життя дзюрчало джерело…
Збираєш все в букет, немов флорист –
/Ні в кого не знайти подібний хист/.
Вродлива, щедра і хазяйновита,
Червленим золотом розшита свита.
І чобітки – ще на зручних підборах,
Щоб по садах гуляти й по оборах.
Красуня ніжна, хоч і за полу’день,
Але ще пахкотять сочисті груди,
Вуста горять до сонця в поцілунку,
Бо жінка Осінь – вищого ґатунку.
20 жовтня 2021
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928585
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2021
автор: палома