Від безнадії завела кота,
Бо що робити їй самій? Сумненько,
А так муркотик поруч – не одна,
І дні проходять вправно і швиденько.
Старість підкралася нахабно, як до всіх,
Але душа ще не стара і хоче жити.
І кожний вечір спомини якісь,
Немов кіно… І де ту правду діти?
Котик мурчить – казки розповідає,
Приходить спокій в душу і тепло.
І безнадії тої вже немає,
І посміхнеться – думки про добро…
А котик ластиться до неї, мов лікує,
Забула про хвороби кляті ті…
Життя триває, старість не минути
І треба ж якось скрашувати дні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928559
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2021
автор: