Невидимим бути в оточенні люду –
Талант мій незвичний, тягар.
Із дому не вийду, старатись не буду,
Зостануся в димі сигар.
Сріблясті й гіркі клуби отрути
Вбивають найменше за все.
Ваша ж байдужість, що з сталі пру́ти, –
Беззвучно калічить мене.
Шматок за шматком розліталась свідомість,
З черговим шматком втрачав я себе.
Та кожного разу пото́му натомість
Являлося нове для мене лице.
І кожна така метаморфоза
Міняла до невпізнання думки.
Вже самоти не страшна більш загроза –
На серці з’явились залізні замки.
Ключі всі зібрав і викинув в море.
Їх забрала на дно синизна́.
Хоч довго дививсь у вікно на хвилі прозорі,
Раптом виб’є на берег одного вода ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928532
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2021
автор: