Примара

Невидимим  бути  в  оточенні  люду  –
Талант  мій  незвичний,  тягар.  
Із  дому  не  вийду,  старатись  не  буду,  
Зостануся  в  димі  сигар.  

Сріблясті  й  гіркі  клуби  отрути    
Вбивають  найменше  за  все.  
Ваша  ж  байдужість,  що  з  сталі  пру́ти,  –
Беззвучно  калічить  мене.  

Шматок  за  шматком  розліталась  свідомість,  
З  черговим  шматком  втрачав  я  себе.  
Та  кожного  разу  пото́му  натомість    
Являлося  нове  для  мене  лице.    

І  кожна  така  метаморфоза    
Міняла  до  невпізнання  думки.      
Вже  самоти  не  страшна  більш  загроза  –  
На  серці  з’явились  залізні  замки.  

Ключі  всі  зібрав  і  викинув  в  море.  
Їх  забрала  на  дно  синизна́.  
Хоч  довго  дививсь  у  вікно  на  хвилі  прозорі,  
Раптом  виб’є  на  берег  одного  вода  ...  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928532
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2021
автор: