Кажан, на землю впавши, втрапив
до горностая в хижі лапи
і дуже вже його просив,
щоб той на волю відпустив.
– «Не відпущу тебе, невдаху,
бо ворог кожному я птаху.»
– «Та придивися ти пильніше,
не птах я, а летюча миша!»
– «А й справді, – каже горностай, –
як миша, то тоді тікай...»
Як швидко час в житті минає –
знов миша в лапах горностая
вже іншого. – «Мише́й я їм, –
той каже, – бо я ворог їм.»
– «Не їж мене, – кажан до нього, –
не миша я, а птах, їй-богу.»
– «А й справді, – хижий каже, – ти,
як птах крилатий, тож лети...»
Мораль: подобу бездоганну
приймаємо задля обману.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928503
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2021
автор: Анатолій Костенюк