Як серце опов'є терпка печаль
і зрине степ, і сивий Буг – за ним, –
я в тиші заварю чарі́вний чай
із цвіту чебрецю і бузини.
П'янкий букет духмяного смаку
розкриє давні спогади мої...
Проступить кожна балка, скеля, кущ.
Із нього оживатимуть рої
картин, подій, вмурованих у час,
племен, поселень, герців, ватажків, –
усе-усе ввібрав магічний чай:
літа легкі, піднесені й тяжкі...
І степ, що ліг на скелі, мов харциз,
на сонці кості гріючи старі,
й стежки, що мчать, мов пси, до Бугу, вниз,
й кургани – прапрадавні вівтарі.
Це – чай із бузини і чебрецю.
У ньому вкарбувався весь мій край.
Хто ще отак повідає про цю
твердиню сили й честі, краще трав?
В приємній млості дух завмер, отерп.
Ну як мені, куди мені без них?
Нагадують про те, як пахне степ,
чаїнки з чебрецю і бузини...
© Сашко Обрій.
01.10.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928350
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2021
автор: Олександр Обрій