Чогось так сумно, аж душу млоїть,
Сидить вороння на свіжій ріллі…
Нам рання осінь журбу приносить -
Сум’яття людські великі й малі.
Днина гірчить, не гуртуючи радість,
Сум із журбою, як осіння ніч, росте…
Люди, не птахи, їм важко піднятись
Одиноко рішати – діло не просте.
У тихій дрімоті райдужні подвір’я,
Такі розмаїті в своїй красоті,
А чорнобривців із айстрами очі -
Наче ясні зорі на сивій землі.
Уже не вабить погляд височінь небес,
Бо напнуто завісу з туману та хмар
Душу зігрівають айстри веселкові
Й радують, мов сонце, в дні суму, примар.
Браві чорнобривці в колоритних шатах -
Прохолодним ночам красу не злякати:
Ні буйному вітру, ні дощам колючим,
Бо сила краси – лише владарювати!
В.Ф.- 12. 10. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928328
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2021
автор: Веселенька Дачниця