ВІДПУСКАЮ…

Найважче  дуже  відпустити
Все  те  минуле,  що  було
Тоді  хотів  в  житті  творити
Тоді  у  серці  щось  жило

Тоді  ми  всі  були  красиві
І  чисті  помислами  в  душах
Тоді  ми  вірили  у  диво
І  мрії  були  непорушні

Ми  йшли  разом  і  віру  мали
Що  в  тісних  номерах  готелю
Не  просто  надарма  кохали
А  мали  спільну  нам  ідею

Ночами  в  задвірках  чужих
Спочилих  міст  овід  вокзалів
Ми  вдвох  стояли  проти  лих
Ми  вдвох  були,  бо  ми  кохали

Ми  нині  є,  та  поодинці
Та  я  ніколи  не  забуду
Як  ти  всміхалася  дитинці
В  маршрутці  були  чужі  люди…

Та  нам  все  рівно,  бо  ми    поряд
Пробач  за  все,  моя  маленька
Пиши  без  мене  свою  сторіс
Без  мене  пишеш  вже  давненько…

А  я  невдаха,  що  не  зміг
Колись  пошвидше  був  дозріти
Зрубати  простір  овід  криг
І  мріями  в  тобі  вселитись…

Тепер  лишається  зібрати
Всю  волю  в  свій  міцний  кулак
І  наодинці  не  страждати
Руйнуючи  життя  на  брак

А  йти  та  рухатись  як  вчила
На  власнім  прикладі  завжди
І  ті  міста,  в  яких  ми  жили
І  ті  дороги,  що  пройшли

Лишу  фантомами  в  уяві
Як  вдячність  за  минулі  дні
Мені  смачними    були  страви
Мені  смачною  була  ти…

А  пам’ятаєш,  як  в  вагоні…
А  пам’ятаєш,  біля  хати
А  пам’ятаєш,  на  пероні
Ми  не  хотіли  так  прощатись?...

Я  знаю,  вже  не  повернути
Та  я  молитимусь  за  те
Шоб  ти  не  сміла  те  забути
Не  сміла  щоб  забуть  мене

Як  ми  на  верхніх  лежаках
Боялись  впасти  тим,  хто  нижче
Як  бороли  лютий  страх
І  в  каруселях  вище  й  вище…

На  рідним  Тетеревом-Пслом
В  Ромні-Сулі  топили  спеку
Як  ми  разом  за  тим  вікном
Що  вже  у  пам’яті  далеко…

Не  знаю,  скільки  я  іще
Віршів  писатиму  про  тебе
В  розмовах  тямлю  ще  тебе
Про  тебе  я  молюся  небу…

Я  відпускаю  без  бажання
У  лютім  розпачі  та  болю
Плекаючи  своє  кохання
Пускаю  біль  свою  на  волю…

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928187
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.10.2021
автор: Володимир Ромен