Вельможний граф

Як  тільки  ніч  до  крихт  проміння  сонця
Поїсть  безжально.
Крилом  махну  —  і  репне  скло  в  віконці
У  тебе  в  спальні.

У  дзеркалі  прозорість  відіб’ється  
Незримим  ликом,
Тваринний  страх  в  твоїх  очах  проллється
Безмовним  криком.

Я  ікла  в  шию  заштрикну  глибоко
Не  для  розваги  —
Твоєю  кров’ю,  мов  любовним  соком,
Втамую  спрагу.

Куди  мені  піти?  Що  ти  сказала?
Ото  халепа!
Десята  вже  мене  туди  «послала».
І  ця  —  дурепа.

Я  бачу,  не  потрібний  граф  вельможний
Сучасним  дамам.
Ну  що  ж,  відзавтра,  певно,  переходжу
На  мелодрами.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928147
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2021
автор: Тарас Комаринський