Як тільки ніч до крихт проміння сонця
Поїсть безжально.
Крилом махну — і репне скло в віконці
У тебе в спальні.
У дзеркалі прозорість відіб’ється
Незримим ликом,
Тваринний страх в твоїх очах проллється
Безмовним криком.
Я ікла в шию заштрикну глибоко
Не для розваги —
Твоєю кров’ю, мов любовним соком,
Втамую спрагу.
Куди мені піти? Що ти сказала?
Ото халепа!
Десята вже мене туди «послала».
І ця — дурепа.
Я бачу, не потрібний граф вельможний
Сучасним дамам.
Ну що ж, відзавтра, певно, переходжу
На мелодрами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928147
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2021
автор: