НА ВИСОТІ

Що  ж,  діду,  прощавай,  далекий  степе,  
мій  рідний  сивий  степе,  Півдню  мій!
Ковтаю  в  літаку  повітря  сперте,
далекий  від  наземних  веремій.

Десь  знизу  тракторець  чорнозем  оре,
моя  Вкраїна,  друзі  і  батьки...
Лише  блакить  прозора-неозора
розкинулась  на  відстані  руки.

Внизу  товста  перина  простелилась.
І  небо  оре  крилами  літак.
Пухкі,  тремкі  бавовняні  білила
осяяла  туніка  золота.

Розлігшись  горілиць  на  теплій  ковдрі,
до  променів  долоні  розпростер
м'який,  легкий,  вихрастий,  вільний  обрій:
кошлатиться,  куйовдиться,  росте!

Лиш  де  де  видно  просвітки-озерця...
Миттєвосте,  стривай!  Отут  постій.
І  млосно  і  тривожно  так  на  серці
на  цій  небесносьомій  висоті...

Сашко  Обрій.
23.09.21

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928131
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2021
автор: Олександр Обрій