Що ж, діду, прощавай, далекий степе,
мій рідний сивий степе, Півдню мій!
Ковтаю в літаку повітря сперте,
далекий від наземних веремій.
Десь знизу тракторець чорнозем оре,
моя Вкраїна, друзі і батьки...
Лише блакить прозора-неозора
розкинулась на відстані руки.
Внизу товста перина простелилась.
І небо оре крилами літак.
Пухкі, тремкі бавовняні білила
осяяла туніка золота.
Розлігшись горілиць на теплій ковдрі,
до променів долоні розпростер
м'який, легкий, вихрастий, вільний обрій:
кошлатиться, куйовдиться, росте!
Лиш де де видно просвітки-озерця...
Миттєвосте, стривай! Отут постій.
І млосно і тривожно так на серці
на цій небесносьомій висоті...
Сашко Обрій.
23.09.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928131
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2021
автор: Олександр Обрій