У смутку жовті стоптані алеї:
в осінню нічку хтось любов шукав.
Вона ж оси́палась… уже не склеїш,
Мінорить осінь… їй печаль близька.
Листом осіннім падає безсило
забуте, згасле, виснажене вщент.
Велике почуття сльзить, зніміло,
а так хотілось квітнути іще!
Якби ж назад минуле повернути,
що кожен у собі на дно сховав,
то не вплелись би в осінь ноти смутку,
відо́ме грало б лиш мені та Вам.
Зірвався лист пожовклий та тремтячий,
у прах йому зітліти в бур’яні…
Останнього ключа прощання бачу,
а все благаю: не щезай же… ні!
Блукаймо разом по алеях міста
В омані зір, дивацтвах ліхтарів.
Чому все так? Хто правду розповість нам?
Лист облітає... Не судилось… гріх…
/Надихнув пейзаж чудового художника Леоніда Афремова./
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928120
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2021
автор: Білоозерянська Чайка