В цих фігурах, повернутих вбік головою,
як пемза, — пориті скали чола, і розмиті
мов хвилями моря, і послідом чайок — вуста,
що наче їх лиця здирає безликий вітер,
вкриваючи бляклим туманом забуті міста.
Їх вигляд скорботний, і їх незавершений бюст —
підкреслюють руки в розгублених жестах. Приблизно,
знаходиш манірні повадки бездарних актрис,
які компенсують невміння спектаклем білизни.
Їх мучить тривожність, в западинах щік — мовчання
солоного неба, відсутність очей та брів, —
що їх безучасність, як наслідок їх зітхання,
за скрипом дверей, за воротами міста гріхів.
І не бачити їм зикуратів з саманної глини,
зализаний пурпур і чорного бітуму, веж.
А стіни, як віск розіллються до ніжок дитини,
Але не побачиш, незчуєшся, не озвеш.
03.10.2020
*Nicola Samori - автор картини "LOcchio Occidentale"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927873
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.10.2021
автор: Володимир Каразуб