Ой моя, берізко, чому зажурилась?
Певно осінь нині… навіяла смутку
До водиці низько, нащо нахилилась?
Його мабуть хочеш… утопити хутко?
Полум`яне сонце…. розсіва проміння
Уплітає злато в зелені листочки
По них глянці скачуть, краса неймовірна
Віддзеркалюються сріблені зірочки…
Поспіша водиця, хоч безвітря повне
Несе її смуток і рве на частини
Я присяду поруч, думок цілий човен
Прихилюсь до неї, ніби до дівчини
Ой моя, берізко, час не зупинити
Хай потішить осінь! У сукні строкатій
Ти подібна феї. Чаруючі миті
Посміхнутись ваблять, підіймають настрій.
01.10.2021р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927759
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.10.2021
автор: Ніна Незламна