І храми хмар і коні, мов ікони,
й палкі сонцепоклонники в степах –
кургани – від народження й до скону
їх завжди пам'ятатиме стопа;
м'які, угріті сонцем, їхні кільця,
що всіяли собою кожен лан;
і постать одинокого трипільця,
що марить на кургані, мов орлан;
будяцтво степове, струнке й розлоге,
що будить колючками й бадьорить;
ріллю і степ, що стелиться під ноги,
квітучі розверзаючи дари.
Як душу не дури й не переконуй,
коли журба й безвихідь обступа, –
долаючи бетонні перепони,
вона тікає – ніжитись в степах,
у храми хмар, не кажучи нікому
про таїнство роздолля між степів.
Де коні і кургани, – мов ікони,
освячені в красі і простоті.
© Сашко Обрій.
23.09.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927713
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.10.2021
автор: Олександр Обрій