ЖІНКА З ДІОПОЛІСУ

Стільки  струмків  у  тобі,  рік,  озер,  
Стільки  зеленого  листя  і  вітру  багряного,
Стільки  безодні  і  темних  вузьких  печер,
І  стільки  іще  не  розгаданого.
Знаю,  що  ти  непоступлива  і  пливка
Туманом  холодним  з  відлуннями  залізниці,
Далека,  як  обрій,    як  сонце,  але  близька
Тяглістю  в  чорних  на  простяж  віків  зіницях.
Здається,  що  й  скали  чи  міста  холодний  руст
Означать  тебе  і  риси  твого  обличчя,  що
Вгадуєш  контур  волосся  твого  та  бюст,
Які  проступають  у  формі,  щоб  далі  снитися.
І  всюди,  куди  не  поглянеш  —  це  ти,  все  —  ти,
А  я  наче  вільна,  та  змучена  тінь  лакея,
Все  плентаюсь  містом,  яким  довелось  версти
Спраглим  поетам,  що  втрапили  в  Лаодікею.

10.10.2021

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927687
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.10.2021
автор: Володимир Каразуб