Підсвідомості зірваний голос з часом змовк.
Божеволіє тиша у власній агонії.
Ані дощ, ані сніг не порушить вогонь її,
Не врятує нещирих слів прохолодний шовк.
Забувають думки, який зараз день та рік.
Мовчазного чекання знедолені сповнені.
А містечко катують буревії, повені,
Не працюють на вулицях старі ліхтарі.
Тут пітьма цілий рік триває, може вже й три.
Волоцюги шукають якесь дивне бачення.
Всі думки віроломно і назавжди втрачено.
Хтось цю скриню Пандори – виразку роз'ятрив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927631
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.10.2021
автор: Вєра Євгеньєвна