Їду в туман

Їду  в  туман  по  самІ  віконця,
Їду  в  туман,  там  сріблясте  сонце,
Їду  в  туман  крізь  один  густий  туман.
Десь  там  вони,  золоті  дерева,
Десь  там  межа,  де  земля  і  небо,
Десь  там  внизу  під  вертигом  колес  автобан.

В  лоні  туману  кордони  стерлись,
Там  інші  виміри  в  діри  продерлись,
Їх  фрагменти  під  кальку  змальовує  щось.
Не  придивляйся,  дивись  на  дорогу,
Не  обертайся,  нема  там  нічого,
Сонце  вже  вище  і  все  це  розтане  ось-ось...

День  буде  теплий,  —  віщує  голос,
День  буде  жовтий,  мов  стиглий  колос,
День  буде  довгий  і  ти  це  знаєш  сам.
Всі  кілометри,  всі  твої  милі
Десь  там  чекають,  все  ще  у  силі,
Отже  сповідуй-бо,  то  ж  добудовуй-но  храм.

Ти  —  в  далину,  далина  —  до  тебе,
Сивий  асфальт  і  блакитне  небо
Білі  хмарІ,  пожовклі  газети  дерев...
Там,  попереду  ще  стільки  всього...
Осінь  прикрасила  шлях-дорогу
Шаллю  туману  і  статним  вбранням  королев

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927318
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.10.2021
автор: Ніколя Петрович