Проза - Петро Кухарчук , поезія - Леся Утриско
Весна…
А ми все віримо, намагаємося осягнути її.
День щовечора пригощає нас нездіяним. Ми стаємо плодами чужої волі. Вона засіває спустошеність у наші полохливі наміри. І не дає простору літати.
Чайки летять – велика омана! Де ми є тепер, і куди вони прямують? Де наші наміри і де забуття, і як їх розпізнати? О, непосидючі птахи, допоможіть забрати вечірню млу! Вона щоночі відкриває свою пащу, не приховуючи свої досвітні криваві наміри. Вона ніколи не запізнюється, вона завжди встигає і, крадучи нескошені снопи життя, тугим перевеслом перев’язує волю, вимолочуючи її потім сонячним ціпом.
Велика зрада – завтра?! І чому не тепер? А ми – плоди власної долі. Ми часто йшли на віроломство заради насолоди, яка взагалі нічого не варта. Легкі плоди бажання постали судним днем. І намірам уже не літати. Чи переживемо день, дочекаємося вечора, заблукаємо ночами, а у ранку запитаємо: хто вона?.. Надія буття – то є напій із оману. Відхаркуємо плоди нерішучості і, пошепки притулившись до одвірку надвечір’я, чекаємо свідчень значимості, яка випихає нас вперед провалля, вкритого струхлим гіллям. Падаємо в обман. Який же він засолодкий!
Наміри чайками відлетіли. Весна входить набутим вистиглим. Чи судилося себе віднайти? Одцвітають проліски, потойбіч поростає чортополох. Весна, не зацвівши, прощалася і не дала ранніх покосів, загубилася у забуттях. А ми, всупереч усьому, вибираємо віру. І турботи барвінком, і політ чайкою – не боїмося і не плачемо. Доки палає віра, завжди світитимо цвітом…
© Ладо ОРІЙ
02 -03.04.2020
м. Житомир
—————————————————
Лети у простір, випий всю примхливість,
Повір весні - в ній осягни буття,
Міняє вечір денну полохливість,
Де ми у нім шукаєм забуття.
Птахами ввись, туманом, ночі млою,
Згорну весь біль в одвірку надвечір,
Напій з оману візьму із собою,
Їй не віддайся, а мені повір.
Хто ж ти така? Так ненаситна зрадо!..
Крадеш життя, лишаючи обман,
Нічні блукання розсипаєш радо,
Сьогодні прагну зраджений туман.
Сумний, протухлий - з ранішніх покосів,
У судний день розпустою ридань,
Чортополох, заблудший стоголоссям,
У подиху розбещених зізнань.
Не вір йому - твоя сильніша віра,
Візьми її у пролісках весни,
В ній плодоносить сутності офіра -
Веди любов’ю у безцінні сни...
#лесяутрисковоробець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927214
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.10.2021
автор: Леся Утриско