В завалах спогадів розсіяно блукаю,
на верховини їх спинаюся круті.
Заінтригована і вражена до краю
своєю роллю я у вашому житті.
Таких об’ємностей мені не охопити,
таке безглуздя на все небо майорить.
Чаклує стовп тотемний, міцно в землю вритий,
і грозовий Стоунхендж огромом полонить.
Якась недуга монолітної природи
в кінці туманом заволочених продром
і не лікується нічим, і не проходить,
а сміх вже висміявся весь, аж до судом.
Що є абсурд життєвий? Стіл хиткий робочий --
працюй чи смійся, чи безсило вовком вий.
Все зрозуміле -- це всього лише місточок
над горловиною розшарпаних стихій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927082
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2021
автор: Вікторія Т.