[i]У недалекі весни босоногі
Ганяла по воді стрімкий кораблик.
Сусід з рогатки цілився з-за рогу,
А я сварила хлопчика-нахабу.[/i]
У літо юне мамин голос строгий
Вичитував нам за нічну гітару.
Ми дивувались: ну і що ж такого,
Запівніч «боєм» струнами ударив?!
[i]…Костюм солідний. Статус педагога.
Папери скрізь… Любов до біжутерій…
Це, мабуть, осінь до мого порога?
Піду, відкрию. Справді, хтось у двері…[/i]
Дивлюсь швиденько: чи блищить підлога?
Чи по місцях все? Й раптом – чую регіт.
Не бачать гості взагалі нічого:
Бринчить гітара… це – мої колеги!
[i]Вручили квіти...і в очах – волога.
Зими – не буде... осінь теж ослабне.
Бо юні серцем справжні педагоги,
А діти наші – у весну кораблик.[/i]
Ось на природі пахкотить тринога –
Чекає друзів-однодумців каша.
Щаслива, шепочу подяку Богу:
Спасибі за весну у душах наших...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926857
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.10.2021
автор: Білоозерянська Чайка