А рухи ставали все більш наполегливими,
ще ритмічнішими аж до безтями.
Вона уявляла їх винниколеговими
або замріяно так- владоями.
А потім безсила лежала в його обіймах,
всі дхарми її витали в нірвані,
і мліла від поцілунків комаровадіми
чи мріяла, що вони дорнавані.
І були всі сни її принцобілоконеві,
нав'язливі, а їй вже тридцять вісім-
про відносини з ним і платонічні, й статеві
і в театрі, й на галявині в лісі.
А зранку, коли самотня прокидалась без сил-
жінка- чуттєвочарівноцікава,
пила від голови якийсь німідонімесил…
А могла з простокоханим пить каву.
29.09.2021р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926780
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2021
автор: О.В.Рожко