[i]Я загубилась в хитросплетах лабіринту,
Шляхи знайти тепер непросто втікачу…
У плутанині замкнутих стежин тих
Все кличу в темряві тебе: «Почуй!»[/i]
Життя – спіраллю: то підйоми й справжні злети,
А то закрутить в скруту вузол протиріч.
І я кричу: «Почуй мене… ну де ти?»
Самотня й безпорадна в глупу ніч.
[i]Допоможи мені, не дай в пітьмі упасти,
Почуй думок тяжких шалено-впертий рій.
Бо ти ж, коханий - мій! Хоч я й у пастці!
Відлуння суперечить: мій, мій, мій…[/i]
Аж раптом бачу серед темряви, о Бо́ги!
В кінці тунелю рятівну ясну свічу...
Вже б’ється поряд вірне серце-вогник –
Почув…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926693
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.09.2021
автор: Білоозерянська Чайка