І викинеш камінь в річку: жадаю злету!
А в руки навспак – смерічки. Та ще не спілі.
І дивишся на потічок, а видиш Лету,
забуття видиш.
Не надкушені...
Обважнілі
галузки з плодами, а я – порожня, порожня!
Соком груша розколота пирсне, аж серцю липко.
Наче й сама на страту тече, молиться річка: примнож ня!
То й кинеш у неї камінь. Першою кинеш,
най втішиться хлипко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926360
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2021
автор: шепт