Вересню мій кароокий,
вистуди шал на душі!
Зважених багну вже кроків,
що не ведуть до межі.
Що не таврують печаллю
серце і спраглі вуста.
Хочу минати провалля
й все, що в собі - суєта.
Хай це зелене ще листя
буде мені, як заслін
від непокор норовистих,
від нерозраджених він.
Хай ці відчужені трави
моляться десь у стогах,
щоб не корнюдив лукавий
стигми на голих руках.
Будь мені, Вересню, світлом
мудрості і розумінь,
щоб не прийшлося згоріти,
Божих торкнувшись колін.
Щоб не прийшлось понад вечір
осам віддати жнива,
поки безмовні предтечі
будуть ковтати слова.
Вересню мій кароокий,
на тобі руку, веди
тихим, розміреним кроком
отдаль межі і біди..
5.09.21 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926141
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2021
автор: Леся Геник