Ми так неспішно йдемо проти вітру,
Нас притискають до землі тривоги.
Хто сльози скривджених по світу витре,
Ніхто не зробить це, крім Бога.
Ніхто не в силі людям пояснити,
Чому живемо ми в часи останні.
Процес пішов на руйнування , не спинити
І зламані в природі всі закони й грані.
А далі голод і нові й нові хвороби -
Це все, що людство спромоглось собі створити.
В пошуках вічності - мізерні спроби,
Нам хочуть масками усім роти закрити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926115
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2021
автор: