сидить лунатик на траві,
сидить лунатик на траві,
плете плетениці з ромашок.
він згадує щось, і щасливо сміється:
гуртуйтеся, дітки, тримайтеся
за руки, допоки живі.
лунатик никає порожньою хатою,
лунатик никає порожньою хатою.
долівку встеляють якісь фотографії,
всі обличчям наспід.
ці фотографії носить мені
якийсь паперовий хлопчик,
я зроду його не бачив,
пробачте, в мене обід.
якщо по літах, літах підійняти заставки греблі,
це буде зарано, адже инакше вона зруйнується.
якщо на горі ми не знайдемо місця,
щоб гратися в цивілізацію,
якщо в твоїм серці так само
палають великі передчуття,
знайдеш мене на темному боці місяця.
лунатик сидить в моїй голові,
лунатик сидить в моїй голові.
ти вже близько. ти блискаєш скальпелем,
ти вносиш в мій мозок якісь поліпшення,
ти вкладаєш до нього уявлення божевільні, але нові.
тепер ти мене замкнула, й забрала ключа з собою.
я в себе в хаті, але це не я,
ходить з простреленою головою.
якщо вона раптом вибухне, вдарить небесний грім,
і коли ти кричатимеш, тебе ніхто не почує.
я граю в космічному вічному оркестрі на барабанах;
завтра у нас концерт на темному боці місяця
brain damage, pink floyd
https://www.youtube.com/watch?v=BhYKN21olBw
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925826
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2021
автор: mayadeva