Дні сумні, і ще сумніші ночі...
І уже звикаєш, хоч-не-хоч.
Крапля, кажуть, навіть камінь точить,
Затягнувся цей осінній дощ.
Сірий бе́змір з поглядом сталевим
Поглинає просвіт ще і ще...
Аж до нитки змокли львівські леви –
Непорушні стражі під дощем.
Не вщуха́, трясе небесним ситом...
Будь що буде, змокну, ну і що ж.
Щастя жити, просто щастя – жити
І щороку бачити цей дощ.
© Надія Бойко
вересень, 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925563
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.09.2021
автор: Надія Бойко