-Знаєш, Ганю, що сє стало?
Не тра їсти, що попало
Вчорам з'їла їди з кило
І в обід нє заморило.
На бамбетель сє поклала
(краще би я не лєгала)
Вот віри ніхто не дасть
Та присниласє напа́сть.
Рік дві тисєч сто десь надцєть
І мені всього сімнадцєть,
Весна, травень, всьо цвіте,
Але щось воно не те.
Місєць світит, як ліхтар,
Та не пискне і комар,
Соловей не тьохкає,
Цвіркун не торохкає,
Не бренит ні джміль, ні муха,
Чи мені заклало вуха?
Ранок. Сонцє промінь грає,
Та природа не співає
Тихо ніби в банєку
Не чути й ку-ку-рі-ку.
-То лиш в сни так може бути
Не хочу таке і чути.
А ти ,Штефцю, менше спи,
Через обід не хропи
Й не буде сє дурне снити,
Як сє то могло зробити?
-Як?!
Пішлам в поле ту яко́сь,
(що посіяв наш Янтось)
Сонєшник стоїт зелений,
Твар до Сонцє обкруче́ний,
Файно, Ганю, як в раю
Тако дивлюсє, стою
На благодать оту Божу,
Навіть дихати не можу
Заперло нє від краси
Вже не виджу і роси.
Вночи чую щось гудит,
Кукурудзєник летит
І тако сюда-туда
Думаю, що за цуда́.
Рано в поле знов пішлам
Й не віру своїм очам,
Сонєшник всьой чорний став,
Ніби го хтось закарав.
В горлі першит, як від соди,
Пішло трохи й на городи.
-І я, Штефцю, тото вздріла
Віри дати не хотіла,
Як тако за єдень день
Сонешник зчорнів у пень!
Чулам поздихали бджоли,
Що крутилисє на поли,
Всякі жучки, мухи
Припинили рухи,
Ну і хто запилит цвіт,
Як пропа́де тих бджіл рід?
-Чулам, що в Китаю
(я се точно знаю)
Вже запилюют вручну
Таку дію побічну́
Дают хімікати
І чого чекати
Нам за пару літ.
Куда йде той світ?
-Не дай Боже, як в тім сни
Вот ти мені поясни
Вони, що не знают,
Що й себе вбивают,
Споживши тої волійки,
(що й коштує не копі́йки)
Смальцю вже давно нема
Волій, казала кума,
Волійом й не чути,
Що то має бути?
-Я тако ти, Штефцю, скажу
До добра не йде
Й не дай Боже, як в тім сни,
В нас колись буде́.
19.09.2021 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925549
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.09.2021
автор: Олекса Терен